• bannerua11.png
  • bannerua12.png

Василь Герасим’юк • Я ЛИШ ПРИГУБИВ ХОЛОДНУ КОСМАЦЬКУ РОСУ…

 Друк  E-mail

Категорія: «Соты» 2012

* * *

Болиш?* – поет запитує. Боли ж!* –
Поет відповідає. Буде вірш.
Бо є вода. Але Дніпра немає.
Кого спитав? Кому відповідає?
Римуй чи не римуй – все `дно верлібр.
То його зброя. А її калібр
Залежить тільки від живої крові.
І тільки від живої крові в слові.
Поет не князь. Поет від різ і черт
Пантрує кров і смерть. Поет не смерд.
Не волхв. Не скоморох. Від черт і різ
Він в засідці. І при дорозі вниз,
Де та ж худоба і на тій же паші.
І той пейзаж. І він – у тім пейзажі.
Там вой Богун. Там Богочоловік.
І та, на кого Бог його покинув.
 
Болиш?
Боли ж!
Боли,
Бо лине крик…*
 
Розбудить, як завжди, не ту Вкраїну.
Що ж до поета при дорозі в глину,
То буде все, як завше. Є як є.
Когось поранить. А себе уб’є.
І відспіває триголова церква.
Та він уже вітатиме Довженка.
І всіх. Бо вже присяде між своїх
За золотим столом. Лиш коло їх
Поставить на сторожі слово вічне.
Вода, що цілувала ті обличчя,
Була Дніпром. Залишиться Дніпром,
Який тече під золотим столом,
І тим, що вже не буде золотим
Ніколи, бо Дніпро тече під ним
І понад! Наді мною і тобою – 
Як Бог живий – поетовою кров’ю.

_______

* Із «Ночі Івана Богуна» Миколи Вінграновського.
 

 
* * *

Серпень за старим стилем. Зорепад
напередодні. Гори стискають горній
простір зі ста сторін. Дощ метеорний
креше о зшерхлі верхи і паде навгад.
  
Сіно аж синє. Кожна зоря – твоя.
Кожна – моя. Легко падає. Сіна
мало на всіх. Я цілую твої коліна.
Дихає сніг. Я шепочу твоє ім’я.
 
В цьому пейзажі лишаються шепоти й крики.
Тут навіть птах, майнувши, лишає слід.
Тут ніщо не завершується – навіки
прошва зорі, що за мить пірне поза світ.
 
Ти розгубилась: «Надто сумні зорепади – 
ще ж літо». Губами знімаючи краплі з вій
твоїх, 
я не можу
тут
так
прокидатись
у серпні за старим стилем, як олень земний. 
Він тут. Завмер над потоком. Під ним – водоспад.
Над ним – зорепад. Колія в простір горній
не долетить. Не довівкне. Дощ метеорний
Креше о зшерхлі верхи і паде навгад.
 
Падають понад нами... А хто не впав?
Цю млость благодаті ти ховаєш на осінь,
як зв’язкова УПА отруту в волоссі –
для себе. 
Від неба 
тебе я не відривав.
 
Я лиш пригубив холодну космацьку росу,
яка обпікає, як та, що у тебе на вії,
що скло обмиває в автобусі до Коломиї,
що світ розмиває... Чути лише: «Слава Йсу!»
 
 

* * *

                             Дай, доле, нам високої води
                                          Ігор Римарук
 
Нам було по 30–35, 
коли
розвалилась імперія. Впала не від руки.
Ми тоді половину шляху земного пройшли.
Опинилися в лісі. 
Точніше, серед ріки,
 
 
що була, як гірська, 
або як в Батурині Сейм –
бистра – трупами дев’яностих збивала з ніг.
А на березі – менеджер, екстрасенс, діджей,
ну а той, що хотів високої,
плив, як міг,
 
 
і звертався до Того, Хто скрізь, 
а значить, і тут,
але збірки тонкі не читає – це Немовля,
що губами припухлими ссе Маріїну грудь
і тримає Вселенну.
Все небо і вся земля
 
 
доти є, доки є ці губи й ці груди є.
Але знов зі скали зірвалась –
на весь екран,
бо як завше, габа її взєла 
і знов уб’є,
але завше
Іван, Григір, Ігор – її Іван.
 
 
Буде інше кіно, 
але про любов і смерть –
Про Космач і Батурин.
Може, про Київ-Львів.
Доки сходить,
Зійде благодать на воду й твердь.
Можна вбрід до Івана і Мотрі – Сейм обмілів. 
 
 

ОЛЕНЬ ОНУФРІЯ

Не перетворюйте в глину
творящу глину – 
то не для вас.
 
Після втілення Бога
в земну людину
скінчився біблійний час.
 
Можна вибрати друга й по духу брата,
можна – політкоректно – 
вкупі добро і зло.
 
Син Онуфрія Іван Герасим’юк 
знав, як Гектор,
що вибору нема і не буде.
 
І не було.
 
Далі відомо, панове, –
щокроку, щороку.
Далі не варто.
Але і завтра
олень питиме воду тільки з потоку.
знайте, курви, – і завтра.
 
 

ПАВУК

Мабуть, дано рівно стільки, щоб не зійти
з дому, 
в якому
стіни, як пальці, вібрують,
а стеля (про стелю не будемо) –
з висоти
мого павука, який зброю і збрую
мої
поснував,
розумію – чому –
подібні питання між нами не зависали
ніколи –
я 
тільки вдячний йому –
ця павутина –
єдина –
у досвітнім диму
тремтить не вона –
тремтять скелі і скали –
щопонайвищі,
щопонайнижчі –
що себе посплітали –
упродовж ста століть –
неквапом.
 
Пахне цапом.
 
 

* * *

А справу довершать ці дні – як морські піхотинці.
І все. І ніхто не питає: це, Господи, ми?
Лише в непробуднім ток-шоу банкіри і вбивці
міняють ведучих 
й співучих за ворітьми.
 
 
Вже діти свободи розплющили широко очі.
І все. А собі на сітківці синівства сім’я
за тисячу літ християнства знайде вирок.
Отче,
це воля Твоя?
 
Це справді воля Твоя?..
 

 
* * *

Я знаю, що я – не ти.
Аби не бути тобою,
був круком, псом і совою.
І навіть гадом. Прости. 
Із вірша «Поетові у повітрі» 

У минулому тисячолітті я збагнув:
їх чотири. Крук і змія, пес і сова.
На чотири сторони світу. На злам. На зсув.
На чотири стихії. Чотири рядки. Одна строфа.
 
Про сову, яка там, де ні еллін, ні іудей.
І про крука, який не порветься на до і від.
Про змію, що скидає шкіру навіть з очей.
І про пса, що нині бере завтрашній слід. 

Наші контакти

Поштова адреса: 04080, г. Київ-80, а/с 41

Телефони:

З питань видання книг: +38 (044) 227-38-86

З усіх питань, щодо конференції "Мова і Культура"+38 (044) 227-38-48

З питань замовлення та покупки книг: +38 (044) 501-07-06, +38 (044) 227-38-28

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. (з питань видання i покупки книг), Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. (з приводу конференції "Мова і Культура")

 

© Бураго, 2017